Людмила Петрушевська – людина, яка вміє працювати з хаосом. Він знайомий їй із голодного військового дитинства. Сьогодні та дівчинка, яка співала по дворах Куйбишева заради хліба, — знаменитий письменник, про неї кажуть: велика. Так і є. Велика Петрушевська завжди голос часу. І у своїх п'єсах («Уроки музики», «Три дівчата в блакитному», «Московський хор», «Чинзано»), і в прозі («Своє коло», «Час ніч»), і в сценаріях (звичайно, «Казка казок»), і у віршах, і в піснях, і в картинах

Але сьогодні Петрушевська каже: "Часу немає". Так вона назвала свою книгу, яку давно хотіла зібрати з текстів інтернет-щоденника, започаткованого нею ще 2016-го. Це хроніка того, як ми живемо останніми роками, провідник серед хаосу, абсурду та страшних змін. Тут все названо своїми іменами, все чесно, смішно, пронизливо та без страху. Так, начебто немає більше часу. Немає справедливості, спокою... багато чого нема. Але, каже Петрушевська, є букет дзвіночків. І наші діти, і свобода, звісно.